Мак цвіте (Частина IІ)

І степ востаннє над рікою
Ординець міряв головою
Все ближче коні лиця злі
Схрестились скрегнули шаблі
Переплелися іскри з кров'ю
І знову криком Придніпров'я
Прошив у жасі людолов
Та біснувалась криця знов
Шипіла кров шипіла піна
Козак вимощував долину
Чужинським трупом як умів
Як вчився в Січі і в братів
На славнім Доні у поході
Ординців б'є козак вже в броді
Бере ординців переляк:
– То це шайтан!
Це не козак!
Козак всміхнувся в довгі вуса:
– З шайтанами не вперше б'юся
Узнали що таке козак
Якого люди кличуть: Мак –
І знову зброя у двобої
Дзвенить над збитою водою
І квасить нелюдів ріка –
Не ломить сила козака

Та от надходить чорна зрада:
Дрантя попихач скрався ззаду
Він чином – кат душею – гад
Увесь продався за дукат
Тихцем підвів іуда зброю
Озвався постріл над рікою
І на коня схиливсь козак
– Пропав козак! Загинув Мак! –
Ординці кинулись до нього
Козак на них поглянув строго:
– Ні не загинув я кати
Поміж людьми мені цвісти! –
Кати підводять вгору зброю:
– Твій цвіт життя вже за тобою
Козаче зробимо отак:
Шаблями скришимо на мак –
Ординці воїна скришили
На землю впало тіло біле
І наче зерно проросло
А влітку маком зацвіло

Давно ординців і іуду
В моїм краю забули люди
Бо їхній слід – страшний укіс
Травою мертвою поріс
А мак цвіте віки в роздоллі –
В косі дівочій і у полі
А мак цвіте!